LIFE

Уривок з книги: «Життя – це любов, що без краю».

Студенти: Віктор, Світлана, Вероніка, Андрій.

У кімнаті гуртожитку Віктор зі своєю дівчиною Світланою читають.

Минулий вік.

Віктор (з книги «All the King’s Men» by Robert Penn Warren): “… life is a fire burning along a piece of string – or is it a fuse to a powder keg which we call God.  – And the string is what we don’t know, our ignorance, and the trail of ash, which, if a gust of wind does not come, keeps the structure of the string, is History, man’s Knowledge, but it is dead, and when the fire has burned up all the string, then man’s Knowledge will be equal to God’s Knowledge and there won’t be any fire, which is Life. Or if the string leads to a powder keg, then there will be terrific blast of fire, and even the trail of ash will be blown completely away...”.

Увіходить Вероніка

 (співмешканка та подружка Світлани).

Вероніка: Що за страхи ви отут читаєте?

Віктор до Світлани: Ти згодна?

Світлана: Ні, бо Бог – це любов!

Вероніка: Кому що, а їй любов. Та хіба ти - не комсомолка?!

Світлана мовчить.

Віктор: А що таке життя?

Віктор подивився на обох подружок.

Вероніка: Життя – це буття.

Світлана замислюється.

Світлана: І життя – це любов, бо воне дається нам від Бога.

Вероніка: Знов любов.

Світлана сміється.

Вероніка: А від партії що нам дається? Щасливе дитинство?

Вероніка сміється..

Вероніка: А ти, Вікторе, сам як думаєш? Що таке життя?

Віктор: Це забуття.

Віктор сміється.

Світлана (радісно): Як любов!

Вероніка: Знов любов!

Віктор: Життя – це забуття, бо коли ти не думаєш, що ти живеш, то тоді ти живеш.

Вероніка (жартома): А коли про тебе не думають, що ти живеш?

Світлана: Годі, подружко! Що за чорний гумор.

Усі сміються.

Світлана Вікторові: Як це не думаєш, що ти живеш? А як мудреці міркують: навіщо ми живемо?

Віктор: І що вони добре живуть? Хто не думає, той живе легко й просто.

Вероніка: А ти?

Віктор: А яка користь від міркування: навіщо ми живемо?

Світлана: Ти за принципом тварин, які не міркують, тому й просто живуть, так?

Віктор сміється.

Віктор: Чому тільки тварин? Більше половини людства не міркують із цього приводу, а просто живуть, тому що інакше не знають, що робити, і роблять те, що їм потрібно.

Світлана: Тоді навіщо ця розмова: що таке життя?

У двері стукають та  разом відчиняються.

 Увіходить Андрій

(нік - Анди, друг Віктора та хлопець Вероніки).

Віктор: Анди, що таке життя?

Андрій: Життя - це партія!

Віктор: Молодець!

Андрій: Знаєш, як в анекдоті. Один вступає до партії. Його питають: “Ти заради партії кинеш палити?” “Кину!” - сумно відповів кандидат, але який твердо вирішив для себе. “Ти заради партії кинеш пити?” - запитали його. “Кину!” - чесно відповів кандидат, подумавши раз не палити, то навіщо пити. “Ти заради партії кинеш жінок?” - запитали далі. “Кину!” - згнітивши серце, відповів  кандидат. “А життя віддаси заради партії?” - “Віддам!” - весело відповів кандидат, красномовно подумавши: «Та навіщо потрібне таке життя?!»

Усі весело сміються.

Андрій: А якщо чесно, то я уявляю собі життя як величезне поле з різноманітними ландшафтами і безліччю доріг, які ми самі обираємо.

Віктор: Молодець!

Вероніка: Прямо, як О'Генрі!

Світлана: А якщо ти обрав дорогу й хтось обрав собі таку ж дорогу, і він заважає тобі або не дає тобі рухатися вперед?

Андрій: А він член КПРС?

Вероніка: Отже, член КПРС ніколи й нікому не заважає?!

Андрій: Точно!

Світлана Андрію: А твоя відповідь?

Андрій: Якщо він - не член КПРС, як ми зрозуміли, тоді я його ліквідую.

Світлана: Як це? А він захоче тебе

Андрій: Нехай спробує!

Віктор: Почекайте, а дорога спочатку була чиєю?

Вероніка: Що значить чиєю? Хіба в нас усе не загальне: як суспільна власність на засоби виробництва, так і природні ресурси, золото, нафта, газ, тобто усе, що під землею й на ній?!

Андрій (ніжно дивлячись на свою дівчину): Точно! (Вікторові) Ти, друже, якось буржуазно мислиш, недарма тебе в партію не прийняли.

Віктор: Гаразд! Тоді відповідай! Тоді, чому ти його ліквідуєш, якщо він має такі ж права на дорогу, як і ти?

Андрій: А чому він заважає, ішов би собі мовчки, я ж нікому не заважаю?

Віктор: А якщо він вважає, що ти йому заважаєш!

Андрій: Тоді буде бій до чийогось кінця.

Світлана: А якщо він - твій кращий друг?  

Андрій: Я постараюся порозумітися, помиритися й разом підемо.

Світлана: Але дорога для одного?

Андрій: Що ви мені отут іспит влаштували? Книжок капіталістичних начиталися?

Андрій дивиться на книгу у руках Віктора

 Андрій: Краще вивчите Маніфест КПРС, і знайдете відповіді на усі запитання.

Вероніка (грайливо): А ми - комсомольці!

Андрій: Перечитайте ваш Устав, напевно усе забули, тому й страждаєте нісенітницями.

Вероніка: А якщо це не нісенітниця?

Андрій (з докором): Що?

Вероніка:  Це життя!

Андрій (обіймаючи Вероніку):  Яке життя? Поки що ніяке.

Вероніка: Я краще піду та приготую чай.

Андрій: Ото краще.

Вероніка відривається від свого хлопця, бере чайник та виходить з кімнати.

Віктор: А для чого ми живемо?

Андрій: Для усього!

Віктор: Усе так просто! А все ж таки для чого?

Андрій (дивлячись на Вероніка, яка повернулася): Хоча б для того, щоб продовжувати життя.

Віктор: Життя заради життя?

Андрій: Ще й заради ідей! 

Віктор: Яких?

Світлана (весело): Чому, перемоги комунізму в усьому світі!

Андрій: Точно!

Віктор: Ну, переможе комунізм, далі що?.

Андрій: Далі будуть інші ідеї, і так постійно.

Віктор: Молодець! А доброта, любов, співчуття, тобто, людські цінності можуть бути ідеями?

Андрій: А що в комунізм це не входить? Комунізм завжди з гуманістичним обличчям, а не їхній капіталізм із лиховісним оскалом, тому й порівняння такі (Андрій вказує на книгу). Тому й чорний песимізм, бо немає впевненості в завтрашньому дні!

Настає мовчання.

Світлана: Я от що скажу, що я зрозуміла вже…. І це вічно, я вважаю. Життя – це любов, що без краю. І любов у широкому розумінні (вона дивиться на свою хитру подружку). Тобто, не тільки до коханої людини (вона з ніжністю дивиться на Віктора). Але й до Вітчизни! (вона оглядає усіх друзів). До партії (вона дивиться на ідейного Андрія). А в кого до Бога (вона спрямовує погляд угору). Потім, до батьків, до дітей, до людей, до тварин, до природи, до усього в цьому світі такому дивовижному… ще багато до чого, та до самого життя… (вона дивиться у вікно).

Віктор: Оце так! Замкнуте коло!

Андрій: Так, життя – це любов до життя.

Вероніка: А що таке життя? Дивись усе спочатку.

Трійця посміхається.

Світлана: Та головне, головне… (вона посміхається, друзі замислюються). Сенс у любові. А без любові і нема ніякого життя….

Андрій (обіймаючи Вероніку): Точно. От тільки з Богом не згоден! А так логічно! Яке таке життя без неї?

Вероніка: Тепер і я за любов!

Віктор (обіймаючи Світлану): Молодець! І я так думав! Ти читаєш мої думки?!

Усі друзі одностайно сміються.